Cloudflare R2 для STL-файлів: DNS і налаштування домену
Ще років десять тому я сиділа в офісі, закривала таски й створювала сайти для чужих бізнесів. Десь поруч сиділи такі самі розробники. Ми клацали кнопочки, писали код, щось виправляли, щось ламали, а потім виправляли те, що зламали. Звичайне офісне життя.
Наші клієнти були людьми, які вже доросли до чудової думки: «А може, нам потрібен сайт, щоб люди могли знайти наш бізнес в інтернеті?» І ми робили їм ці сайти.
А тепер запитую себе, чому я тоді не почала робити щось своє? Не знаю. Мабуть, мозок був зайнятий важливішими питаннями. Наприклад, чи можна вже йти додому і що сьогодні на вечерю.
Минуло років десять. І ось я знову сиджу за комп’ютером, тільки тепер сама собі і замовник, і розробник, і тестувальник, і людина, яка питає:
“Хто взагалі це все придумав і чому воно не працює?!”
Спойлер: придумала я. Не працює - теж моє.
Я просто хотіла викласти STL-файли. Чесно.
Зараз я розвиваю WebAnd3D — свій маленький творчий всесвіт, де поєднуються веброзробка, 3D-моделювання та 3D-друк. Мені захотілося зробити на сайті бібліотеку STL-файлів для 3D-друку, щоб люди могли завантажувати мої моделі й друкувати їх у себе. Здавалося б, що тут складного? Є сайт, є файл. Поклала файл — люди скачали. Усе, можна йти пити чай.
Але ні.
Сайт у мене працює на GitHub Pages. А зберігати там купу файлів — не найкраща ідея. Тому я пішла шукати хмарне сховище для STL-файлів, бажано безкоштовне. Бо свій проєкт я, звісно, люблю, але платити за кожен рух повітря навколо нього поки не готова. Знайшла Cloudflare R2. За умовами безкоштовного тарифу доступний ліміт сховища до 10 GB-month. Для моїх STL-файлів на старті звучить чудово.
Я вже подумки розклала файли по поличках і майже почула, як користувачі радісно натискають кнопку Download. Аж тут з’являється DNS.
DNS. А можна було просто скачати файл?!
Мій домен зареєстрований на Namecheap, сайт живе на GitHub Pages, а файли я хочу зберігати в Cloudflare R2. Три сервіси. Один сайт. І я посередині з виразом обличчя людини, яка просто хотіла викласти пластикову сову в інтернет. Виявилося, що для зручної схеми потрібно передати керування DNS Cloudflare. Тобто налаштувати Cloudflare DNS для власного домену, не переносячи сам сайт на інший хостинг.
Якщо коротко, DNS — це така телефонна книга інтернету. Ти вводиш адресу сайту, а система допомагає знайти, куди саме потрібно звернутися. Але в моєму випадку телефонну книгу треба було передати іншому відповідальному працівнику. Не змінюючи саму адресу, не виселяючи сайт із GitHub і не переїжджаючи всім господарством на новий хостинг.
Тобто домен залишається в Namecheap, сайт — на GitHub Pages, а Cloudflare отримує керування DNS. Саме так відбувається налаштування DNS домену через Cloudflare.
Звучить логічно. Навіть просто. Якщо не враховувати той момент, коли ти відкриваєш налаштування, дивишся на купу записів і думаєш:
“Так. Якщо я зараз не туди натисну, у мене буде не бібліотека STL-файлів, а археологічні розкопки власного сайту”.
Тому я перевірила DNS-записи, додала домен у Cloudflare і замінила nameservers у Namecheap на ті, які мені видав Cloudflare. А потім побачила статус “Pending”. Ну звісно. Чого б це все мало пройти без емоцій?
Тим часом десь за вікном вимикають світло
Окрема сюжетна лінія — український IT під вимкнення електроенергії.
Ти плануєш собі робочий день, розписуєш завдання, думаєш, що зараз усе спокійно налаштуєш. А потім графік відключень вирішує, що твій план недостатньо креативний.
Світло можуть вимкнути в любий момент, плани можуть змінитися, а ти сидиш і думаєш:
“Так, поки є зв’язок, треба доробити DNS”.
Десь у цей момент я зрозуміла, що моя нова робота підозріло нагадує стару. Знову сиджу за комп’ютером, налаштовую сайти, розбираюся з чужими сервісами й намагаюся змусити все працювати. Різниця лише в тому, що раніше я закривала таски для клієнтів, а тепер можу сама собі поставити таску з формулюванням:
“Зробити, щоб воно працювало, але нічого не зламати”.
Дедлайн? Учора. Хто відповідальний? Я. Хто винен, якщо не працює? Теж я. Чудова система.
І навіщо я взагалі в це вписалася?
Чесно? Я не знаю, куди мене приведе WebAnd3D. Може, це виросте в щось більше. Може, я знайду свою нішу. Може, через якийсь час озирнуся й подумаю:
“Оце я, звісно, накрутила собі пригод”.
Але мені вже не обов’язково знати кінцеву точку. Десь десять років тому я робила сайти для людей, які хотіли розвивати власну справу. Тепер я намагаюся зробити те саме для себе.
І так, можна довго міркувати, чому я не почала раніше. Чому не запустила власний проєкт, коли вже мала досвід. Чому взагалі люди часто допомагають іншим будувати їхні мрії, а до власних доходять через десять років, три повороти сюжету й один величезний 3D-принтер. Але що тепер? Відмотати час назад і провести серйозну розмову з собою двадцятип’ятирічною?
“Ей ти, Юльчик, слухай уважно. Купиш собі колись принтер. Він буде великий, як шафа у тебе вдома. А потім ти добровільно полізеш у DNS”.
Вона б мені не повірила. Та й я теперішня собі не завжди вірю.
Зате я пробую. Роблю моделі, друкую, пишу код, ламаю, виправляю, шукаю рішення. І поступово збираю щось своє. Бо, здається, шлях не завжди стає зрозумілим до того, як ти ним підеш. Іноді він складається з помилок, невдалих спроб, падінь і підйомів. А іноді — з неправильно налаштованого DNS. Теж досвід. Просто менш фотогенічний.
А тепер вибачте, у мене тут пластикові штуки чекають на цифрову прописку.